Пам’ятки культурної спадщини

Палац родини Фредро-Шептицьких 1835 р. (тепер Вишнянськийколедж  Львівського національного аграрного університету)

Парк XVIІI ст. (палацу Фредрів-Шептицьких)

Пам’ятка садово-паркового мистецтва

с. Вишня

На поч. XIX ст. с. Вишня належала родині Фредрів, спочатку батькам Фредра - Яцеку і Маріанні з Дембінських Фредрам, потім вже самому поляку. Після Олександра Фредра цими землями володів його син Ян Олександр (1829-1891), а потім і онук, Андрій Максиміліан Фредро (1859-1898). Онук теж був літератором, поетом. Останні сім десятиліть у Палаці Фредрів-Шептицьких у Вишні господарює Вишнянський коледж Львівського національного аграрного університету. Але про колишніх знаменитих власників маєтку – відому польську родину Фредрів та не менш знаний український рід Шептицьких – тут нагадування на кожному кроці. На підлозі – паркет 150-літньої давнини.

На стелях – дивом збережена старовинна ліпнина, до якої, кажуть, приклався сам Олександр Фредро. А ще – старі-престарі сходи з червоного дерева, віконна столярка з фурнітурою, давні меблі, п’єци. В одній із кімнат на першому поверсі палацу-коледжу відкрто оновлену меморіальну кімнату-музей. Вона береже пам’ять відомого поляка і його знаменитого онука – митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Тепер тут на одній зі стін поруч висять портрети цих обох непересічних постатей. А окрім – старі шафи, порцеляновий п’єц з позолотою, документальні стенди. Фасад палацу окрім вусатих та безвусих суворих маскаронів у шоломах на головах прикрашає родинний герб Фредро з рисаком на полі.

Садибу у Вишні у 1835-го року Олександр Фредро перебудовував для своєї дружини, Софії Яблоновських і все подальше своє життя працював на процвітання маєтку. На місці попереднього батькового дому постав великий мурований палац у стилі англійського бароко. На першому поверсі були столова, спальня, великий салон. Одну з кімнат прикрашав камін, на якому вмостилася скульптурка Венери Медічі, а поміж позолочених філіжанок, на мармурових підставках - бюсти, зокрема короля Генріха VII. Меблі були оббиті блискучим англійським сукном з квітковим орнаментом. У кімнаті господаря стояло велике ампірне ліжко на лев’ячих лапах із мідними обручами. Навколо - шість книжкових шаф. Частину стін кімнати прикрашали італійські щити, які драматург привіз з Риму та Флоренції.

Протягом ХІХ ст. мистецька колекція Фредрів збільшувалася. З часом її розподілили між внуками драматурга. А те, що залишилося у вишенському палаці, разом із бібліотекою у 10 тисяч томів, було знищене в часи Першої світової війни. Біля головного, репрезентативного корпусу стоїть інший, більш скромний. Романтична башта вінчає цей флігель, який теж є у досить пристойному стані. Нижче тераси головного корпусу вгадується озеро, та зараз воно майже заросло ряскою і естетизмом. Садиба у Вишні була для Фредрів, а з часом – для Фредрів-Шептицьких, літньою резиденцією. Життя тут кипіло від ранньої весни, улітку й часто восени аж до Різдвяних свят. На «канікулах» родина подорожувала: Баден-Баден, Карлсбад... У теплу пору року у Вишню запрошували художників, музикантів, акторів... Для поважної публіки вирували мистецькі розваги. Сюди часто приїжджали видатні польські діячі, зокрема Андрей Потоцький. Довкола палацу були й інші будівлі. З лівого боку була конюшня. Доглядати за маєтком допомагала прислуга – близько десяти людей: кухарі, покоївки Розкішний парк оточує палац Фредрів-Шептицьких. Зараз він дещо занедбаний, ставок заріс. А в XIX ст. знатні пані та панянки прогулювалися тут каштановою алеєю та алеєю столітніх лип. Декоративні дерева у садово-парковому ансамблі Олександр Фредро наказав насадити на честь народження доньки Софії.

Парк у Вишні досі дивує унікальними насадженнями, зокрема квітучим тюльпановим деревом та дивовижним деревом із листям дуба і граба одночасно, а ще березою, щепленою корінням догори  

Міська ратуша (1832 р.)

м. Городок м-н. Гайдамаків, 6

Міська ратуша збереглася досить добре. Раніше на її місці стояла дерев’яна споруда. Після Третього поділу Польщі. Під казарми стара ратуша не ратуша була віддана містові, але не надовго. Австрія, аби про неї не говорили як про загарбницю, що витягує з краю останні соки, а нічого не дає взамін. зайнялася активним будівництвом. В першу чергу зводились будинки адміністративного призначення: ратуші, суди, пошти тощо. Таким чином, на місці старої дерев’яної родери невдовзі красувався новий великий будинок ратуші, який було видно зусібіч при під’їзді до Городка.  

Старий парк XVIII ст. / Давньоруське городищеXI-XIIIст. ст.

м. Городок

Пам’ятка археології

Цікавішою пам’яткою в Городку є древнє городище, контури якого можна чітко простежити і сьогодні. Воно знаходиться на території старого міського парку. Старих дерев майже не залишилося. Інша рідкісна пам’ятка Городка – це система оборонних валів та ставів, що оточують місто і роблять його штучним островом, до якого можна дістатись тільки через високі мости зі сходу і заходу. Донині найкраще збереглися земляні вали зі сходу міста. Їх древність та колишню могутність особливо підкреслюють старі дерева-велетні, що полощуть коріння у водах річки, надаючи їй своєрідного чару.  

Церква Благовіщення УГКЦ 1633р.

м. Городок вул. Коцюбинського, 5

Пам’ятка архітектури державного значення

На місці де зараз стоїть церква Благовіщення Пресвятої Діви Марії, колись стояла дерев’яна церква, перенесена сюди в 1547 році з одного із передмість Городка 1633 року городоцький староста Фердинанд на Мірові Мишковський дозволив замість дерев’яної поставити муровану церкву. 1869 року стіни по периметру укріпили похилим кам’яним цоколем, а з північної сторони прибудували могутні контрфорси. У 1880-х роках дерев’яні куполи було замінено кам’яними. Пізніше до північної стіни прибудовано каплицю і приміщення, що сьогодні є захристією. Церква викладена із каменю та цегли. Перед Другою світовою війною учні школи Михайла Бойчука розробили проект розмалювання церкви Благовіщення, але здійснити його не вдалося. В дещо зміненому варіанті цей проект розпису реалізовано в 1950-х роках, але невдовзі його було замальовано і замінено менш художньо вартісним. Тоді ж у храмі споруджено іконостас. Сучасний вигляд Благовіщенський храм дістав у результаті постійних перебудов та добудов. Останню реставрацію здійснено у 1938 році. Як пам’ятка архітектури вона є чудовим зразком ренесансового зодчества в Україні.  

Святопреображенський монастир УГКЦ (XV ст.)

м. Городок вул. Паркова, 3

Пам’ятка архітектури державного значення

За останні століття монастирю випала непринадна доля. Внаслідок поділу Польщі 1772 року Галичина відійшла до Австрії. На початку XIX ст., через реформи Марії-Терезії, тут було ліквідовано цілий ряд монастирів, також і монастир Францисканців в Городку. Костел перетворено на гарнізонну тюрму, а в монастирських келіях розквартировано австрійське військо. Після першої світової війни, з приходом до Городка польської влади монастир використовувався, як і раніше, для військових цілей. Тут базувалась військова частина, а костел використовувався як каплиця. Під час німецької окупації другої світової війни в монастирі утримувались французькі полонені. За часів російсько-більшовицької влади в монастирських приміщеннях були розквартировані підрозділи НКВС. У 80-х роках ХХ ст. монастирські приміщення передано під склад Львівському заводу «Кінескоп». У серпні 1994 року монастирський комплекс було передано ченцям Студійського уставу для реконструкції під монастир і церкву. Сьогодні Преображенський монастир з храмом милує око своєю світлою, відновленою і переображеною красою. 19 серпня 2001 р. Єпископ Юліан Ґбур освятив монастирську церкву.  

Костел Воздвиження Чесного Хреста ХV-ХVІІІст.

м. Городок вул. Львівська, 4

Пам’ятка архітектури державного значення

Польська література серед найдавніших архітектурних пам’яток Городка обов’язково називала головний (фарний) костьол, нагадуючи, що він існував ще перед Владиславом Ягайлом, бо відомо, що вже Владислав Опольчик у 1372 році дав йому чималі ґрунти та гроші на розвиток. Проте інші історичні джерела повідомляють, що костьол закладений саме Опольчиком, першим представником польської офіційної влади, яка розпочала колонізацію українських земель та активне ополячення населення. Саме з цією метою і був у Городку побудований невеличкий костьолик. Аби міг він успішніше діяти король Ягайло надав йому багато привілеїв, а також матеріально підкріпив польську твердиню двома ланами грунту. Дзвіниця XVI століття, на якій висіло шість дзвонів, найбільший з яких був освячений 1753 року єпископом Єзерським. Посвячувався він св. Христофору. У 1553 році костьол розширили - збудували його теперішню середню частину. Однак 1616 року костьол (хоча і цегляний) згорів дощенту разом з усім містом. Під час відновлення перед фронтом костьол добудували, і він виріс удвічі. У XVIII столітті добудовано дзвіницю. 1902 року проведено реставрацію костьолу, а в 30-х роках добудовано західну, найбільш величну, частину костьолу за проектом архітектора Б.Віктора. Після третьої добудови і розширення фасад городоцького костьолу прикрасився трьома скульптурами невідомих авторів: Матері Божої (вверху) та апостолів Петра І Павла (внизу). У післявоєнні роки костьол не діяв. Відданий під склад різним організаціям, він сплюндрувався настільки, що, відкритий наново доброю волею мешканців Городка, крім голих стін, не мав нічого.  

Палац баронів Бурницьких 1854р. (тепер Санаторій)

смт. Великий Любінь вул. Замкова, 5

Пам’ятка архітектури місцевого значення

Парк XVIІI ст. (санаторію “Великий Любінь”)

смт. Великий Любінь

пам’ятка садово-паркового мистецтва

В середині ХІХ ст., після скасування панщини на теренах тодішньої Австрії, любенський ключ купує молодий єврейський підприємць Костянтин Бруннер (згодом барон Бурницький) (1820-1890). (Останнім власником маєтку аж до вересня 1939 р. був його син Адольф Бруницький (1857-1941). Зацікавленість джерелами Любеня відобразилась у численних документах з різних епох, а от старому панському двору пощастило з бібліографією значно менше. В своїх "Щоденниках" Людвік Яблоновський кілька разів згадує палац в Любені - і називає його навіть "замком". Але подробиць годі шукати - все, що є, то це згадки про те, що родичі жили тут на широку ногу і що маєток був величезним.

Коротенька згадка про любенський замок є у львівському часописі за 1877 р. - але в ті часи містечко належало вже Бруницьким, тому дізнатися, яким був двір в часи Яблоновських і раніше, майже неможливо. Відомо. що колись парадний вхід до палацу був з лівої сторони і Бруницькі перенесли його на теперішнє місце лише в 1920-х рр. Тоді ж було змінено й під’їзд до будівлі. Таким чином, єдина частина палацу, яка збереглася майже без перебудов його тильна частина. В 1909-1910 р. резиденцію Бруницьких декорував відомий майстер того часу Пьотр Віталіс Харасімович зі Львова.

Серед декоративних елементів можна відмітити герби Бруницьких (з левом) і Шимановських  під баронською короною. Як санаторій “Любінь Великий” обладнав і зареєстрував у 1778р. австрійський підприємець і аристократ граф Яблонський. На цей час територія селища і курорту була його власністю. Бруницький реконструює оздоровницю, надаючи корпусам курорту імена своїх дочок: «Софія», «Гелена», «Марія». Джерела мали імена синів: «Людвіг» і «Адольф».

Початок ХХ століття теж був для курорту непоганим: в 1902 р. через місто пролягла залізниця, тож клієнтам стало легше добиратися до джерел зі специфічним ароматом. З 1854 р. до 1939 р. – це курорт Європейського рівня і комфорту з 50 га. лісопарку, басейном, бальнеологічним відділом, фізіотерапією на березі річки Верещиці, рибними стави площею 600 га., автомобільним та залізничним сполученням, банком, поштою, ресторанами, барами та кафе. В цей час санаторій належить австрійському аристократу барону Бруніцькому. В період після Другої світової війни санаторне лікування швидко розвивалось і на 1988р. було 575 стаціонарних ліжок і курсовий відділ. Курорт діє й понині. У 2005 році його було відремонтовано і оновлено. Зараз там налічується 30 ліжкомісць, є кабінети гідромасажу і сірководневих ванн. Парк навколо Курорту “Великий Любінь” був облаштований на французький (регулярний) манер. Тут були гарно доглянуті газони, а кущі підстригали в різні цікаві фігури. Стояли в парку низькі колони з вазами для квітів. Костянтин Браницький дбайливо піклувався про рослини з парку, для найбільш теплолюбивих навіть збудував оранжерею. В припалацовому саду була невелика каплиця. Зраз парк в дещо занедбаному стані, та все ж вражає своєю красою.  

Палац родини Балів ХІХ ст. (тепер туберкульозний диспансер)

с. Тулиголови

Проект палацу розробили в останні роки ХІХ ст. геніальні автори Чернівецької та Одеської Опер, Львівського Казино Ф. Фельнер і Г. Гельмер. Великий, трохи запущений парк за високою огорожею. Розкішні височезні дерева. А посеред парку знаходиться двоповерховий палац. Високі дахи роблять кути будівлі схожими на башти справжнього замку. Геральдичне свавілля: скрізь і в зовнішньому, і в внутрішньому оздобленні споруди як не хитро усміхнене сонечко. Маєтностями в Тулиголовому на початку ХІХ століття володів рід Оссолінських, від якого село й перейшло до Балів гербу Годзава. Палац впевнено-фотогенічний з усіх чотирьох боків. І з усіх боків він різний. Сам власник села Тулиголови, Станіслав Баль, (помер 8 березня 1947 р. Його дружина, Марія Кінга Бруніцька - 3 січня 1955 р.). Відомо, що на зламі ХІХ і ХХ століть вони обладнали будівлю в цілком модерновому дусі. Підлога була паркетна, в кімнатах знаходилися різнокольорові печі. Було й два каміни, оздоблені кахлями. В палаці зберігалося чимало робіт одного з найяскравіших польських художників того часу Яцека Мальчевського, приятеля родини Балів. Всі меблі та інші цінні речі з інтер’єрів палацу не пережили Першої світової. Радянська влада влаштувала тут туберкульозний диспансер, який існує і по сьогодні.  

Залишки палацу Кароліни Лянцкоронської ХІХ ст.

Парк XVIIст.

м. Комарно

Пам’ятка садово-паркового мистецтва

Зараз від палацу збереглися лише залишки двоповерхової будівлі в класицистичному стилі. Тут в міжвоєнні часи була польська школа. Але раніше в цих стінах мешкала Кароліна Лянцкоронська, улюблена та найталановитіша дочка графа Кароля (померла в 2002 році у віці 104 років). У вересні 1939-го замок був пограбований німецькими солдатами. Місцеві жителі після відступу німців привезли графині те, що вдалося врятувати – папери та рукопис книги, яку пані професор готувала протягом восьми років.   Парк знаходиться навколо руїн палацу Кароліни Лянцкоронської у м. Комарно. Комарнівською міською радою виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, встановлено межові знаки в кількості 10 шт. та охоронний знак.  

Церква Івана Хрестителя 1755 р. та дзвіниця 1863 р.

м. Городок вул. Стуса, 12

Пам’ятка архітектури державного значення

Дерев’яна церква св. Івана Хрестителя, побудована на місці старої церкви з 1403р., яка двічі у 1660 і 1752рр. горіла. Через два роки після останньої пожежі збудували святиню, яка існує сьогодні. Церква тризрубна, триверха, розміром 19,8 х 6,8 м., яку завершують шоломоподібні бані увінчані маківками на сліпих ліхтарях. Має довкола стрімке піддашшя. Стіни під ним зашальовані дошками, а над ним покриті гонтом. Пізніше, зі сходу до вівтаря ризницю і поставили гігантську муровану дзвіницю, яка візуально "давить" на церкву. Церква і дзвіниця (мурована) 1863 р. - пам’ятки національного значення.  

Костел Різдва Пресвятої Богородиці 1654 р.

м. Комарно, пл. І. Франка

Пам’ятка архітектури державного значення

Костел розташований на осі головної вулиці Комарно. Його збудували за проектом львівського архітектора Войцеха Капіноса з фундації Миколи Остророга. 8 жовтня 1658р. костел освятив архієпископ Ян Тарновський. В 1720-х рр. святиня мала три вівтарі. В середині XVIII ст. перед головним фасадом збудували дзвіницю і оточили муром територію разом з цвинтарем і парафіяльним будинком. Будівля горіла у 1774р. Після того її відновлювали до 1794р. У 1930-х рр. костел ремонтували коштом парафіян і родини Лянцкоронських. У червні 1946р. костел закрили, згодом будівлю перетворили на склад меблів та господарського інвентаря. У 1992р. святиню повернули римо-католикам, але незабаром її отримала греко-католицька громада Комарного.  

Церква Архістратига Михаїла 1754р.

м. Комарно, вул. о. Петрика

Пам’ятка архітектури державного значення Дерев’яна тризуба церква розміром 16,5 х 7,2 м., накрита трьома шоломовими банями, збудована у 1754 р. знаходиться у східній частині Комарна. Ця дата знаходиться на хрестовій бантині центральної бані і на думку вченого Осипа Пеленського відноситься до реставрації церкви, зокрема бань. При реставрації 1891 р. розбудовано в західному напрямку бабинець, реставровано баню, дах, направлено підлогу. В цьому ж році відреставрована дзвіниця. В 1920-х рр. Розібрано північну ризницю. Реставрація 1965-1967рр. повернула церкві первісний вигляд. Поряд розташована сучасна церкві, а може й старіша, триярусна дзвіниця стовпової конструкції розміром 5,2 х 6,0 м. З часу побудови поряд нової мурованої церкви недіюча.

Костел Святої Дороти 1600 р.

с. Тулиголови

Пам’ятка архітектури державного значення

Костел св. Дороти 1600 р. (сьогодні храм УГКЦ Пресвятої Богородиці). Біля храму є старовинна гробниця.  

Костел Непорочного Зачаття Присвятої Діви Марії 1910-ті рр.

с. Бар

Святиня збудована коштом Мартина Августина і парафіян на землі, подарованій родиною Романовичів. Колись в її інтер’єрі був образ Матері Божої Непорочної ( XVII ст.) з Мільчицького костелу. Костел в Барі, покинутий після останньої війни, перетворений на колгоспний склад. У 1990 р. його віддали вірним УАПЦ, які в 1992 р. закінчили ремонт. Після ремонту в кінці 2000-х рр. сигнатурку на даху замінили ліхтарем з банею, вікна пластикові. На триарочній надбрамній дзвінниці зберегли усі чотири дзвони.  

Костел Діви Марії Королеви ангелів, св. Станіслава (Покрови Пресвятої Богородиці) 1936-1940 рр.

с. Переможне

Колишній костел, а тепер церква, виконаний в стилі конструктивізму, вражає розмірами, через які святиню видно здалеку. Кожна частина храму приваблює по-своєму: стрімкі дахи немов витягують костел до неба, оригінально виглядають вікна круглої форми, велика кількість контрфорсів між вікнами, а також фрагменти побілених стін на фоні цегляної кладки не можуть не запам’ятатися. З початку 1990-х рр. костел перетворили на церкву Покрова Пр. Богородиці.