Пам’ятки культурної спадщини Городоцького району

Палац родини Фредро-Шептицьких 1835 р. (тепер Вишнянський
коледж  Львівського національного аграрного університету) 
c.Вишня

 

В середині XVIII століття Бенькова Вишня (тепер Вишня) була резиденцією Войцеха Семеньського (помер в 1763 р.). Скоріше за все, цей дерев’яний палац згорів - і його руїни існували до початку ХІХ ст. На той час ці землі вже купила родина Фредрів. Спочатку маєток належав батькам Фредра - Яцеку і Маріанні з Дембінських Фредрам, потім вже самому поляку.

Після Олександра Фредра Вишнею володів його син Ян Олександр (1829-1891), а потім і онук, Андрій Максиміліан Фредро (1859-1898). Онук теж був літератором, поетом. Дітей не мав. Його вдова, Феліція з Шщепанських, одружилася вдруге з доктором Олександра Скарбка. Пам’ять по першому чоловікову у вигляді маєтку, напевно, турбувала Феліцію - і вона продає Вишню в 1919 р. Малопольскому сільськогосподарському товариству, яке тут господарювало до 1939 року.

Останні сім десятиліть у Палаці Фредрів-Шептицьких у Вишні господарює Вишнянський коледж Львівського національного аграрного університету. Власне, завдяки тому, що садиба завжди мала господаря, вона, хоча й потребує капітального ремонту (найнагальніші проблеми – дах, який протікає, і грибок – від вологи), збереглася до нашого часу.

Садибу у Вишні у 1835-го року Олександр Фредро перебудовував для своєї дружини, Софії Яблоновських і все подальше своє життя працював на процвітання маєтку. На місці попереднього батькового дому постав великий мурований палац у стилі англійського бароко. Усередині дім, який нараховував 15 кімнат, блищав розкішшю.

Біля головного, репрезентативного корпусу стоїть інший, більш скромний. Романтична башта вінчає цей флігель, який теж є у досить пристойному стані. Нижче тераси головного корпусу вгадується озеро, та зараз воно майже заросло ряскою і естетизмом.

Довкола палацу були й інші будівлі. З лівого боку була конюшня. Доглядати за маєтком допомагала прислуга – близько десяти людей: кухарі, покоївки.

Парк XVIІI ст. (палацу Фредрів-Шептицьких) с. Вишня

Пам’ятка садово-паркового мистецтва

Розкішний парк, як і раніше оточує палац. Зараз він дещо занедбаний, ставок – заріс. А в XIX ст. знатні пані та панянки прогулювалися тут каштановою алеєю та алеєю столітніх лип. Декоративні дерева у садово-парковому ансамблі Олександр Фредро наказав насадити на честь народження доньки Софії. Парк у Вишні досі дивує унікальними насадженнями, зокрема квітучим тюльпановим деревом та дивовижним деревом із листям дуба і граба одночасно, а ще березою, щепленою корінням догори.

Міська ратуша (1832 р.)

м. Городок м-н. Гайдамаків, 6

Міська ратуша збереглася досить добре. Раніше на її місці стояла дерев’яна споруда, від якої не лишилось жодної фотографії, ні зарисовки. Саме в неї увійшов австрійський військовий підрозділ після Третього поділу Польщі.

Під казарми стара ратуша не годилась, тому перейшов підрозділ до Францисканського монастиря, попередньо вигнавши відти монахів. Ратуша була віддана містові, але не надовго. Австрія, аби про неї не говорили як про загарбницю, що витягує з краю останні соки, а нічого не дає взамін. зайнялася активним будівництвом. В першу чергу зводились будинки адміністративного призначення: ратуші, суди, пошти тощо. Таким чином, на місці старої дерев’яної родери невдовзі красувався новий великий будинок ратуші, який було видно зусібіч при під’їзді до Городка. Польські окупанти ратушу підремонтували і використовували для своїх потреб.

Старий парк XVIII ст. / Давньоруське городищеXI-XIIIст. ст.

м. Городок

Пам’ятка археології

Цікавішою і найдавнішою пам’яткою в Городку є древнє городище, контури якого можна чітко простежити і сьогодні. Воно знаходиться на території старого міського парку, донедавна званого Комсомольським. Старих дерев майже не залишилося. Цілком невиправданою виявилась побудова на городищі нового кінотеатру.

На території дитинця ніколи ніякі археологічні розкопки не провадились.

Інша рідкісна пам’ятка Городка – це система оборонних валів та ставів, що оточують місто і роблять його штучним островом, до якого можна дістатись тільки через високі мости зі сходу і заходу.

Донині найкраще збереглися земляні вали зі сходу міста. Їх древність та колишню могутність особливо підкреслюють старі дерева-велетні, що полощуть коріння у водах річки, надаючи їй своєрідного чару.

 

Церква Благовіщення УГКЦ 1633р.

м. Городок вул. Коцюбинського, 5

Пам’ятка архітектури державного значення

На місці де зараз стоїть церква Благовіщення Пресвятої Діви Марії, колись стояла дерев’яна церква, перенесена сюди в 1547 році з одного із передмість Городка 1633 року городоцький староста Фердинанд на Мірові Мишковський дозволив замість дерев’яної поставити муровану церкву. 1869 року стіни по периметру укріпили похилим кам’яним цоколем, а з північної сторони прибудували могутні контрфорси. У 1880-х роках дерев’яні куполи було замінено кам’яними. Пізніше до північної стіни прибудовано каплицю і приміщення, що сьогодні є захристією. Церква викладена із каменю та цегли. Перед Другою світовою війною учні школи Михайла Бойчука розробили проект розмалювання церкви Благовіщення, але здійснити його не вдалося. В дещо зміненому варіанті цей проект розпису реалізовано в 1950-х роках, але невдовзі його було замальовано і замінено менш художньо вартісним. Тоді ж у храмі споруджено іконостас.

Сучасний вигляд Благовіщенський храм дістав у результаті постійних перебудов та добудов. Останню реставрацію здійснено у 1938 році. Як пам'ятка архітектури вона є чудовим зразком ренесансового зодчества в Україні.

Святопреображенський монастир УГКЦ (XV ст.)

м. Городок вул. Паркова, 3

Пам’ятка архітектури державного значення

Донедавна неподалік площі Ринок в м. Городку, навпроти ставу, були руїни давнього францисканського монастиря. Вхід до монастиря був зі сторони млина, розташованого разом з тартаком нижче. Під костелом знаходилася крипта, призначена для захоронення знатних людей і духовенства. До храму прибудований одноповерховий будинок монастиря, прямокутної форми з внутрішнім закритим двориком. Споруда мала підземні ходи, які з’єднували монастир із королівським замком і Фарним костелом міста.

Існує легенда, що у стіні францисканського монастиря за заповітом короля Владислава Ягайла було захоронене його серце.

За останні два століття йому випала непринадна доля. Внаслідок поділу Польщі 1772 року Галичина відійшла до Австрії. На початку XIX ст., через реформи Марії-Терезії, тут було ліквідовано цілий ряд монастирів, також і монастир Францисканців в Городку. Костел перетворено на гарнізонну тюрму, а в монастирських келіях розквартировано австрійське військо. Після першої світової війни, з приходом до Городка польської влади монастир використовувався, як і раніше, для військових цілей. Тут базувалась військова частина, а костел використовувався як каплиця. Під час німецької окупації другої світової війни в монастирі утримувались французькі полонені. За часів російсько-більшовицької влади в монастирських приміщеннях були розквартировані підрозділи НКВС. У 80-х роках ХХ ст. монастирські приміщення передано під склад Львівському заводу «Кінескоп».

У серпні 1994 року монастирський комплекс було передано ченцям Студійського уставу для реконструкції під монастир і церкву. Сьогодні Преображенський монастир з храмом милує око своєю світлою, відновленою і переображеною красою. 19 серпня 2001 р. Єпископ Юліан Ґбур освятив монастирську церкву.

Костел Воздвиження Чесного Хреста ХV-ХVІІІст.

м. Городок вул. Львівська, 4

Пам’ятка архітектури державного значення

Стара польська література серед найдавніших архітектурних пам'яток Городка обов'язково називала головний (фарний) костьол, нагадуючи, що він існував ще перед Владиславом Ягайлом, бо відомо, що вже Владислав Опольчик у 1372 році дав йому чималі грунти та гроші на розвиток. Проте інші історичні джерела повідомляють, що костьол закладений саме Опольчиком, першим представником польської офіційної влади, яка розпочала колонізацію українських земель та активне ополячення населення. Саме з цією метою і був у Городку побудований невеличкий костьолик. Дзвіниця походила з XVI століття, на ній висіло шість дзвонів, найбільший з яких був освячений 1753 року єпископом Єзерським.

   Костьол був дерев'яний, як і більшість культових споруд того часу на провінції. Король наказав вимурувати його з цегли. У 1553 році костьол розширили - збудували його теперішню середню частину. Однак 1616 року костьол (хоча і цегляний) згорів дощенту разом з усім містом, так що шляхта звернулася до короля, аби допоміг відновити святиню. Під час відновлення перед фронтом костьол добудували, і він виріс удвічі. У XVIII столітті добудовано дзвіницю. 1902 року проведено реставрацію костьолу, а в 30-х роках добудовано західну, найбільш величну, частину костьолу за проектом архітектора Б.Віктора.

У післявоєнні роки костьол не діяв. Відданий під склад різним організаціям, він сплюндрувався настільки, що, відкритий наново доброю волею мешканців Городка, крім голих стін, не мав нічого.

Костьол дістав охоронну грамоту України за № 416 і вважається досить оригінальною пам'яткою, в архітектурі якої поєднуються риси готики, бароко і модерну.

Палац баронів Бруницьких 1854р. (тепер Санаторій)

смт. Великий Любінь вул. Замкова, 5

Пам’ятка архітектури місцевого значення

В середині ХІХ ст., після скасування панщини на теренах тодішньої Австрії, Любенем Людвік продає любенський ключ молодому єврейському підприємцю Костянтину Бруннеру (1820-1890), який розбагатів на експлуатації «галицької Каліфорнії» — нафтових промислів Борислава. (Останнім власником маєтку аж до вересня 1939 р. був його син Адольф Бруницький (1857-1941).

З інших поміщиків Бруницькі (а останнім власником Любеня був до 1939 р. син Костянтина Адольф) виділялися ще й тим, що мали власний курорт.

Відомо. що колись парадний вхід до палацу був з короткої його лівої сторони - і Бруницькі перенесли його на теперішнє місце лише в 1920-х рр. Тоді ж було змінено й під'їзд до будівлі. Таким чином, єдина частина палацу, яка збереглася майже без перебудов - його тильна частина. В 1909-1910 р. резиденцію Бруницьких декорував відомий майстер того часу Пьотр Віталіс Харасімович зі Львова (Piotr Witalis Harasimowycz). Серед декоративних елементів можна відмітити герби Бруницьких (з левом) і Шимановських (Korwin) під баронською короною.

Відомо, що до 1914 р. палац був умебльований цікавими, дуже цінними меблями - скажімо, білі лаковані французькі меблі та два позолочених комоди містилися у бальній залі, декорованій у стилі Людовіка XV ст. В залі висіла велика кришталева люстра, був і балкончик для оркестру. Бібліотека налічувала понад 1000 томів польською, англійською, німецькою і французькою мовами.

Санаторій “Любінь Великий” обладнав і зареєстрував у 1778р. австрійський підприємець і аристократ граф Яблонський. На цей час територія селища і курорту була його власністю.

В 1786 р. Професор Куропатніцький (Kuropatnicki) в журналі „Geografiya” називає великолюбінські води найкращими в Європі.

Бруницький реконструює оздоровницю, надаючи корпусам курорту імена своїх дочок: «Софія», «Гелена», «Марія». Джерела мали імена синів: «Людвіг» і «Адольф». Початок ХХ століття теж був для курорту непоганим: в 1902 р. через місто пролягла залізниця, тож клієнтам стало легше добиратися до джерел зі специфічним ароматом.

З 1854 р. до 1939 р. – це курорт Європейського рівня і комфорту з 50 га. лісопарку, басейном, бальнеологічним відділом, фізіотерапією на березі річки Верещиці, рибними стави площею 600 га., автомобільним та залізничним сполученням, банком, поштою, ресторанами, барами та кафе. В цей час санаторій належить австрійському аристократу барону Бруніцькому.

В період після Другої світової війни санаторне лікування швидко розвивалось і на 1988р. було 575 стаціонарних ліжок і курсовий відділ.

Курорт діє й понині. У 2005 році його було відремонтовано і оновлено. Зараз там налічується 30 ліжкомісць, є кабінети гідромасажу і сірководневих ванн. В санаторії поправляють здоров’я жителі Рівненської, Волинської, Тернопільської та Львівської областей.

Парк XVIІI ст. (Курорту “Великий Любінь”)

смт. Великий Любінь

пам’ятка садово-паркового мистецтва

Парк навколо Курорту “Великий Любінь” був облаштований на французький (регулярний) манер. Тут були гарно доглянуті газони, а кущі підстригали в різні цікаві фігури. Стояли в парку низькі колони з вазами для квітів. Костянтин Браницький дбайливо піклувався про рослини з парку, для найбільш теплолюбивих навіть збудував оранжерею. В припалацовому саду була невелика каплиця. Перед початком Другої світової війни санаторію належали близько з 50 га. лісопарку.

Палац родини Балів ХІХ ст. (тепер туберкульозний диспанцер)

с. Тулиголови

Проект палацу розробили в останні роки ХІХ ст. геніальні автори Чернівецької та Одеської Опер, Львівського Касино Ф. Фельнер і Г. Гельмер.

Відомо, що на зламі ХІХ і ХХ століть палац обладнали в цілком модерновому дусі. Підлога була паркетна, в кімнатах знаходилися різнокольорові печі. Було й два каміни, оздоблені кахлями. В палаці зберігалося чимало робіт одного з найяскравіших польських художників того часу Яцека Мальчевського, приятеля родини Балів. Всі меблі та інші цінні речі з інтер'єрів палацу не пережили Першої світової.

Радянська влада влаштувала тут туберкульозний диспансер, який існує і по сьогодні.

 

Палац Кароліни Лянцкоронської ХІХ ст. (руїна)

м. Комарно

 

Зараз від палацу збереглися лише залишки двоповерхової будівлі в класицистичному стилі. Тут в міжвоєнні часи була польська школа. Але раніше в цих стінах мешкала Кароліна Лянцкоронська, улюблена та найталановитіша дочка графа Кароля (померла в 2002 році у віці 104 років).

У вересні 1939-го замок був пограбований німецькими солдатами.

Місцеві жителі після відступу німців привезли графині те, що вдалося врятувати – папери та рукопис книги, яку пані професор готувала протягом восьми років.

Церква Івана Хрестителя 1755 р.

м. Городок вул. Стуса, 12

Пам’ятка архітектури державного значення

Дерев’яна церква св. Івана Хрестителя, побудована на місці старої церкви з 1403р., яка двічі у 1660 і 1752рр. горіла. Через два роки після останньої пожежі збудували святиню, яка існує сьогодні. Церква тризрубна, триверха, розміром 19,8 х 6,8 м., яку завершують шоломоподібні бані увінчані маківками на сліпих ліхтарях. Має довкола стрімке піддашшя. Стіни під ним зашальовані дошками, а над ним покриті гонтом.

Пізніше, зі сходу до вівтаря ризницю і поставили гігантську муровану дзвіницю, яка візуально "давить" на церкву.

Церква і дзвіниця (мурована) 1863 р. - пам’ятки національного значення.

Костел Різдва Пресвятої Богородиці 1654 р.

м. Комарно, пл. І. Франка

Пам’ятка архітектури державного значення

Колишній костел розташований на осі головної вулиці Комарно. Його збудували за проектом львівського архітектора Войцеха Капіноса з фундації Миколи Остророга. 8 жовтня 1658р. костел освятив архієпископ Ян Тарновський. В 1720-х рр. святиня мала три вівтарі. В середині XVIII ст. перед головним фасадом збудували дзвіницю і оточили муром територію разом з цвинтарем і парафіяльним будинком.

Будівля горіла у 1774р. Після того її відновлювали до 1794р. У 1930-х рр. костел ремонтували коштом парафіян і родини Лянцкоронських.

У червні 1946р. костел закрили, згодом будівлю перетворили на склад меблів та господарського інвентаря. У 1992р. святиню повернули римо-католикам, але незабаром її отримала греко-католицька громада Комарного.

Церква Архістратига Михаїла 1754р.

м. Комарно, вул. о. Петрика

Пам’ятка архітектури державного значення

Дерев`яна тризуба церква розміром 16,5 х 7,2 м., накрита трьома шоломовими банями, збудована у 1754 р. знаходиться у східній частині Комарна. Ця дата знаходиться на хрестовій бантині центральної бані і на думку вченого Осипа Пеленського відноситься до реставрації церкви, зокрема бань. Сама ж пам`ятка є старішою. При реставрації 1891 р. розбудовано в західному напрямку бабинець, реставровано баню, дах, направлено підлогу. В цьому ж році відреставрована дзвіниця. В 1920-х рр. Розібрано північну ризницю. Реставрація 1965-1967рр. повернула церкві первісний вигляд.

Поряд розташована сучасна церкві, а може й старіша, триярусна дзвіниця стовпової конструкції розміром 5,2 х 6,0 м. З часу побудови поряд нової мурованої церкви недіюча.

Парк XVIIст.

м. Комарно

Пам’ятка садово-паркового мистецтва

Парк знаходиться навколо руїн палацу Кароліни Лянцкоронської у м. Комарно.

Комарнівською міською радою виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, встановлено межові знаки в кількості 10 шт. та охоронний знак.

Костел Матері Божої Ченстоховської ХХ ст.

смт Великий Любінь

Цікавою пам’яткою Великого Любіня є костел Матері Божої Ченстоховської, який був зведений у ХХ ст. Католики у Любені не мали свого костелу і використовували капличку у санаторії. Тому у 1914 році була придбана земля під будівництво майбутнього храму. Але того ж року почалася перша світова війна. Будівництво храму розпочалося аж у 1930-му році. Проект створив архітектор Лаврентій Дайчак. Але коштів на спорудження катастрофічно не вистарчало і будівництво йшло занадто повільно. Тому в 1932 році єпископ Болеслав Твардовський освятив ще недобудований храм, як костел Матері Божої Королеви Польщі. Станом на 1937 рік в храмі був лише тимчасовий вівтар. А в 1939 році, Західноукраїнські землі були окуповані Радянським Союзом. Більшовики перетворили цей храм, як і тисячі інші, на склад зерна. Повернули храм спільноті римокатоликів Великого Любіня лише у 1992 році, коли він і був переосвячений уже під теперішньою назвою.

Церква св. Миколая ХІХ ст.

смт. Великий Любінь

Дерев’яна церква знаходиться позаду нового мурованого храму. Відомо, що святиня до 1939р. перебувала під патронатом місцевого землевласника Адольфа барона Бруницького. Цікава тризрубна церква, накрита дво- і чотирисхилими дахами, які завершують високі ліхтарі зі шпилями. Власне вони і додають надзвичайної виразності силуету церкви. До вівтаря з півночі, прибудували ризницю, ліхтар якої старалися зробити подібним до інших. На захід від храму стоїть дзвіниця. Церква регулярно не діє.

Костел Святої Дороти 1600 р.

с. Тулиголови

Пам’ятка архітектури державного значення

Костел св. Дороти 1600 р. (сьогодні храм УГКЦ Пресвятої Богородиці). Біля храму є старовинна гробниця.

Костел Непорочного Зачаття Присвятої Діви Марії 1910-ті рр.

с. Бар

Святиня збудована коштом кс. Мартина Августина і парафіян на землі, подарованій родиною Романовичів. Колись в її інтер’єрі був образ Матері Божої Непорочної ( XVII ст.) з Мільчицького костелу. Костел в Барі, покинутий після останньої війни, перетворений на колгоспний склад. У 1990 р. його віддали вірним УАПЦ, які в 1992 р. закінчили ремонт. Після ремонту в кінці 2000-х рр. сигнатурку на даху замінили ліхтарем з банею, вікна пластикові. На триарочній надбрамній дзвінниці зберегли усі чотири дзвони.

Каплиця Присвятої Трійці XVIII-XIX ст.

с. Бартатів

Колишня римо-католицька громадська каплиця розташована при дорозі у центрі Бартатова. Частково перебудована, сьогодні належить Українській Автокефальній Православній Церкві (цер. св.Василя Великого ). Привертає увагу велика баня повністю оббита бляхою.

Костел святої Анни 1911 р.

с. Милятин

 

Костел розташований у верхній частині села, неподалік дороги. У 1908 р. коштом Лаури Прессен в селі збудували власний костел, який у 1911 р. освятили під назвою св. Анни. Власну парафію в Мілятині відкрили тільки в 1927 р. Після другої світової війни костел перетворили на склад - спочатку льону і збіжжя, потім селітри. В 1989 р. повернули РКЦ, яка почала його відновлення. Біля вхідних воріт зі сходу стоїть фігура Ісуса на постаменті. На таблиці напис: "Od powietrza, glodu, ognia i wojny. Zachowaj nas Panie. Ewakuowani z Berezowicy m. i. Zaloziec. 1914-1917.". Ліворуч входу до костела на постаменті є фігура св. Йосифа, під нею частково відтворений напис, з якого чітко видно тільки "Juliana Dobrzanskiego". Праворуч входу стоїть фігура св. Анни. Над входом до святині намальоване всевидяче око в трикутнику. Немає окремої дзвінниці. Відновлена стіна костелу привертає контрастними кольорами.

Церква Введення в храм Пресвятої Богородиці 1799 р.

с. Мшана

Маленька філіальна каплиця стоїть біля вулиці, недалеко від центру Мшани, поблизу греко-католицької церкви. Святиня орієнтована вівтарем на південь. Після останньої війни знищили сигнатурку на даху, а каплицю перетворили, на склад, адже усі вікна будівлі замуровані, двері зачинені на замок. Загалом колишня святиня у задовільному стані.

Костел Діви Марії Королеви ангелів, св. Станіслава (Покрови
Пресвятої Богородиці) 1936-1940 рр.

с. Переможне

Колишній костел (тепер церква) виконаний в стилі конструктивізму, вражає розмірами, через які святиню видно здалеку. Кожна частина храму приваблює по-своєму: стрімкі дахи немов витягують костел до неба, оригінально виглядають вікна круглої форми, велика кількість контрфорсів між вікнами, а також фрагменти побілених стін на фоні цегляної кладки не можуть не запам’ятатися. Єдине, чого, на мою думку тут не вистачає - високої сигнатурки на гребені даху. З початку 1990-х рр. костел перетворили на церкву Покрова Пр. Богородиці.

Костел Св. Миколи 1851 р.

с. Повітно

Костел збудований коштом архиєпископа Лукаша Баранецького. У 1902р. святиня згоріла, але в той же рік відбудована і розширена завдяки пожертвам місцевих парафіян. Після 2-ї світової війни костел перетворили на склад колгоспу. Повернули РКЦ у 1990-х рр. Характерна ознака святині - дві симетричні вежі на головному фасаді.

Костел Пресвятої Трійці ХХ ст.

с. Родатичі

Великий і вражаючий зовні костел стоїть у східній частині села, біля вулиці, оточений деревами. Очевидно, колишню святиню після війни взагалі не використовували, адже не збереглися стрімкі дахи і три вежі на головному фасаді. Частково збережені вікна (без скла). Як видно, на стінах ростуть чимало молодих дерев. В інтер’єрі нічого не залишилося.

Церква св. Кузьми та Дем’яна 1805 р.

с. Вишня

Пам’ятка архітектури державного значення

Церква стоїть у північній частині, неподалік дороги. Існуюча тризрубна одноверха будівля розміром 20,7 х 9,7 м. постала у 1805р. на місці попередньої з 1570р., теж дерев`яної. Освячена, ймовірно, у 1813р., бо така дата вирізьблена у бабинці. Відновлювалася у 1913р. коли, ймовірно, добудували бабинець у західному напрямку та ризницю при північній стіні вівтаря. На захід від церкви розташована дерев’яна, двоярусна дзвіниця стовпової конструкції розміром 4,3 х 4,3 м. По другій світовій війні святиня довший час стояла зачиненою. Церкву парафіяни з дерев’яної перетворили на пластикову. Дерева тут взагалі не видно.

 

 

 

Palace of Fredro -Sheptytskyh family 1835 (now Vishnya College   of Lviv National Agrarian University)  v. Vyshnya

 In the middle of the XVIII century Benkov Vishnya (now Vyshnya) was the residence of Wojciech Semenskyi (died in 1763). Most likely, this wooden palace burned down - and its ruins existed before the beginning of the XIX century. At that time these lands were already bought by the Fredros  .  At first the estate belonged to the  Fredro's parents - Jacek and Marianne Dembinski  Fredro, then to the  pole.

The  owner of village Vishnya after Alexander Fredro became his son Ian Alexander (1829-1891), and then his grandson Andrew Maximilian Fredros  (1859-1898). The grandson was also a writer, a poet. He had no children. His widow, Felicia with Shschepanskih, married for the second time with Dr. Alexander Skarbka. The memory of the first man in the form of the estate, perhaps concerned about Felicia - and she sold Vishnya in 1919 to Malopolska Agricultural Society, which hosted there until 1939.

The last seven decades in the Palace of Fredro-Sheptytsky , which is situated in Vishnya,  functione Vishnya College of Lviv National Agrarian University. Actually, due to the fact that the estate always had a host , though it needs a major repairs (the pressing problems - the roof, which is leaking, and mildew - from moisture), survived to our time.

In 1835  , Alexander Fredro rebuilt the homestead in Vishnya for his wife Sophia Yablonovska and all his life he worked to further  prosperity of the estate. In the place of the previous parents' house he built a big stone palace in the style of English Baroque. The house inside, which has 15 rooms, was glittering with luxury.

Near the main representative house  is another, more modest. Romance tower crowned this wing, which also is in pretty good condition. Below the terrace of the main building guess lake, but now it is almost overgrown with duckweed and aestheticism.

Around the palace were other buildings. On the left side was stable. About ten men, cooks and maids helped look after the estate servants.

Park XVIII century. (Palace of Fredro-Sheptytskyh) с.Vyshnia

 

Monument of landscape architecture

 

Magnificent park still surrounds the palace. He is now somewhat abandoned, rates - overgrown. And in the XIX century. noble ladies and young ladies strolling here and chestnut alley alley of century-July. Ornamental trees in the garden and park ensemble Alexander Fredro ordered to plant in honor of the birth of daughter Sophia. Park in Cherry still amazing unique plantings, including flowering tulip tree and a wonderful tree with leaves of oak and hornbeam simultaneously, and even birch, grafted roots up.

 

City Hall (1832)

 

 Gorodok. Sq. Haydamaky 6

 

City Hall survived quite well. Earlier in her place was a wooden structure from which are left any photos or sketches. That it entered the Austrian military unit after the Third Partition of Poland.

Under the old barracks town hall hodylas not because unit moved to the Franciscan monastery, previously expelled onaddition monks. Hall was given to the city, but not for long. Austria, to not talk about it as zaharbnytsyu that draws from past land juices and gives nothing in return. engaged in active construction. Primarily Revivals were home, office, city hall, courts, post offices and so on. Thus, in place of the old wooden rodery soon sported a large new town hall building, which was visible from all sides at the entrance to towns. Polish invaders hall pidremontuvaly and used for their needs.

 

Old Park XVIII century. / Old Rus horodyscheXI-XIIIst. Art.

 

The most interesting and oldest monument in Gorodok is an ancient settlement, the contours of which can clearly be traced today. It is located in the old city park, recently called Komsomol. Old trees almost gone. It proved unjustified construction of a new theater on the site. 

At the citadel had no excavations have not been. 

Another rare monument Gorodok - a system of defensive walls and ponds that surround the city and make it an artificial island, which can be reached only through high bridges east and west.

So far the best preserved earthen ramparts from the east of the city. Their antiquity former power and emphasize the old giant trees that rinse roots in the waters of the river, giving it a peculiar charm.

Annunciation Church 1633y.

 

 Gorodok, st. Kotsyubynskogo 5

 

Architectural monument of national importance

In the place where now stands the church of the Annunciation of the Blessed Virgin Mary, a wooden church once stood, moved here in 1547 from one of the suburbs in 1633 Gorodok Gorodok elder Ferdinand at Worlds Myshkovskyy allowed to put in place the wooden stone church. 1869 reinforced perimeter walls sloping stone cap, and the north side built a mighty buttresses. In 1880 wooden dome was replaced with stone. Later adjusted later north wall of the chapel and a room that is now the sacristy. Church lined with stone and brick. Before World War II schoolchildren Michael Boychuk drafted rozmalyuvannya Church of the Annunciation, but failed to implement it. In a somewhat modified version of this mural project implemented in 1950, but soon it was replaced sketch and less artistic value. Then the temple was built iconostasis.

 

Modern look Annunciation Church received as a result of constant rearrangements and completions. The latest restoration completed in 1938. As a listed building, it is a perfect example of Renaissance architecture in Ukraine.

 

Svyatopreobrazhenskyy Monastery Church (XV century).

  Gorodok, sq. Park, 3

Until recently, near the Market Square in the city. Horodok, opposite the pool, were the ruins of an ancient Franciscan monastery. The entrance to the monastery was the part of the mill, located along with Tartak below. When the church was the crypt intended for disposal noble people and clergy. To the church of the monastery attached one-storey house, rectangular shape with a closed inner courtyard. The building had underground tunnels that connected the convent of the royal castle and the church of Corpus Christi city.

Legend has it that in the wall of the Franciscan monastery bequest of King Wladyslaw Jagiello had buried his heart.

Over the past two centuries he had neprynadna fate. As a result of the partition of Poland in 1772 Galicia was ceded to Austria. At the beginning of XIX century., Through reforms of Maria Theresa, it was eliminated a number of monasteries, also Franciscan Monastery in Gorodok. The church turned into a garrison prison, and monastic cells Austrian army stationed. After the First World War, with the arrival Horodok Polish authorities monastery was used as before for military purposes. It was based military unit, and the church was used as a chapel. During the German occupation of World War II in the monastery kept French prisoners. During the Russian-Bolshevik government in the monastery premises were stationed units of the NKVD. In the 80 years of the twentieth century. monastery buildings transferred for storage Lviv factory "Kinescop."

In August 1994, the monastery complex was transferred to the monks Studite rule for the reconstruction of a monastery and church. Today Monastery of the Transfiguration of the temple please the eye with its bright, renewed and transfigured beauty. August 19, 2001 consecrated Bishop Julian Gbur monastery church.

 

Church of the Holy Cross of XV-HVIIIst.

 

 Gorodok, st.Lvivska, 4

Old Polish literature of ancient architectural monuments Horodok always called main (Corpus Christi) Church, recalling that it existed before Wladyslaw Jagiello, because we know that already Vladislav Opolchyk In 1372 he gave him a lot of money for soil and development. However, other historical sources report that the Church is founded Opolchykom, the first official representative of the Polish government, which began the colonization of Ukrainian lands and Polonizing active population. It is for this purpose and was built in Gorodok small kostolyk. The bell tower came from the XVI century, it hung six bells, the largest of which was consecrated in 1753 Bishop Jezierski.

 

   The church was made of wood, like most religious buildings of that time in the province. The king ordered his vymuruvaty of brick. In 1553, the church expanded - built its current average portion. However, in 1616 the church (though brick) burned to the ground along with the entire city, so that the nobility appealed to the king to help restore the shrine. During restoration in front of the church was added, and it grew twice. In the XVIII century constructed tower. 1902 conducted the restoration of the church, and in 30 years completed the western most majestic, part of the church by the architect B.Viktora.

In the postwar years the church has not acted. Put on part of various organizations, it splyundruvavsya so that again opened the goodwill residents Horodok except bare walls, had nothing.

Church received safe conduct of Ukraine № 416 and is quite original attraction, the architecture which combines the features of Gothic, Baroque and Art Nouveau.

Barons Palace Brunytskyh 1854r. (Now the sanatorium)

Velykyi Lubin st. Zamkova, 5

In the mid-nineteenth century., After the abolition of serfdom in the territory of what was then Austria, Luben Ludwik sells lyubenskyy key young Jewish businessman Konstantin Brunner (1820-1890) who made a fortune on the exploitation of "Galician California" - Borislav oil fields. (The last owner of the estate until September 1939 was his son Adolf Brunytskyy (1857-1941).

On the other landowners Brunytski (and last owner was Luben to 1939 son Constantine Adolf) allocated by the fact that the resort had their own.

Once the main entrance to the palace was short of his left hand - and Brunytski moved it to its present location only in the 1920s. It was then modified and entrance to the building. Thus, the only part of the palace, which has been preserved almost without surgery - his rear. In 1909-1910 p. Brunytskyh residence decorated famous master of the time Peter Vitalis Harasimovych from Lviv (Piotr Witalis Harasimowycz). Among the decorative elements can note Brunytskyh coat of arms (a lion) and Shymanovsky (Korwin) under baronial crown. 

We know that by 1914 the palace was furnished interesting, very valuable furniture - say, white lacquered furniture and two French gilded chests contained in the ballroom, decorated in the style of Louis XV. In the hall hung a large crystal chandelier, was for the orchestra and balcony. The library consisted of more than 1,000 volumes in Polish, English, German and French.

 

Sanatorium "Velykyi Lubin" equipped and registered in 1778.. Austrian entrepreneur and aristocrat Count Jablonski. Currently, the village and the resort was its property. In 1786 Professor Kuropatnitskyy (Kuropatnicki) in the journal "Geografiya" calls it best water in Europe.

Brunytskyy reconstructs resorts, giving corps resort names of his daughters: "Sofia", "Helena", "Maria". Sources have names of the sons, "Ludwig" and "Adolf". The beginning of the twentieth century was also good for the resort: in 1902 laid the railroad through town, so customers get easier to sources with a specific flavor.

From 1854 to 1939 - a resort of the European level and comfort with 50 hectares. park, swimming pool, spa department, physical therapy Vereshchytsia the river, fish ponds area of ​​600 ha., road and rail traffic, bank, post office, restaurants, bars and cafes. At this time, the resort is owned Austrian aristocrat Baron Brunitskomu.

In the period after World War II sanatorium treatment quickly developed and in 1988. were 575 hospital beds and course department.

The resort operates today. In 2005 it was renovated and updated. Now there are 30 beds there are cabinets and hydromassage baths hydrogen sulfide. The resort convalescence residents of Rivne, Volyn, Ternopil and Lviv regions.

 

Park XVIII century. (Resort "Velykyi Lubin")

 

Velykyi Lubin

monument of landscape architecture

 

Around Park Resort "Great Lubin" was equipped to French (regular) manner. There were beautifully manicured lawns and bushes pidstryhaly in various interesting shapes. Stood in the park low columns with vases for flowers. Konstantin Branitskiy carefully cared plants of the park for most thermophilic even built a greenhouse. In prypalatsovomu garden was a small chapel. Before World War II belonged resort of about 50 hectares. park.

 

Palace families Points nineteenth century. (Now dyspantser TB)

v. Tulyholovy

Palace project developed in the last years of the nineteenth century. brilliant authors Chernivtsi and Odessa opera, L'Casino F. Felner and H. Helmer.

We know that at the turn of the nineteenth and twentieth century palace equipped with a fully mod spirit. The floor was parquet, the rooms were colorful furnace. There were also two fireplaces, decorated with tiles. In the palace kept many works of one of the most brilliant artists of the Polish Jacek Malczewski time, a family friend points. All the furniture and other valuables from the interior of the palace did not survive the First World War.

Soviet authorities organized a TB clinic here, which exists to this day.

Church of St. Nicholas in 1851

v. Povitno

The church was built at the expense of Archbishop Baranetsky Lukash. In 1902. shrine burned down, but in the same year rebuilt and expanded by donations of local parishioners. After the 2nd World War, the church was turned into a warehouse farm. RCC to be returned in the 1990s. A characteristic feature of the sanctuary - two symmetrical towers on the main facade.

 

Church of the Holy Trinity twentieth century.

 

v. Rodatychi

Large and impressive stands outside the church in the eastern part of the village, near the street, surrounded by trees. Clearly, former sanctuary after the war did not use, because not preserved steep roofs and three towers on the main facade. Partly saved windows (no glass). Apparently, the walls grow many young trees. The interior is nothing left.

 

Church of Sts. Kuzma and Demian 1805

v.Vyshnia

Architectural monument of national importance

The church stands in the northern part, near the road. The existing building tryzrubna odnoverha size 20.7 x 9.7 m. Appeared in 1805r. in place of the previous 1570r., made of wooden. Consecrated probably in 1813r., Because such date carved in the pews. Recover in 1913. when probably Babynets was added to the west and the sacristy at the north wall of the altar. To the west of the church is a wooden, two-tiered belfry of columnar construction size of 4.3 x 4.3 m. In World War II shrine was closed for a long time. Church parishioners of wood turned into plastic. Trees are generally not visible.